- Дерево це – найвдячніший матеріал, - переконаний Валерій Леонідович. - Воно оживає у кожному новому виробі. Завжди тепле і ласкаве на дотик, немов добра народна казка. І пластичне, як живе людське тіло.

Витвори мистецтва, що виходять з-під його рук, викликають трепетне зачудування. «Коник-горбоконик», «Одарка і Карась», «Риба-кит», серія робіт «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», чудернацькі маски,- перелічено лише одиниці виробів із його грандіозної колекції. Улюблені речі, до яких у процесі роботи прихилилося серце майстра, Валерій Шадрін залишає собі. Решта розходиться по людях.

… Скільки себе Валерій Леонідович пам?ятає він або малює, або різьбить по дереву.

У Дубно, де минули юні роки майбутнього майстра, нахил до мистецтва допомогла розвинути улюблена вчителька малювання і креслення Людмила Петрівна (на жаль, пам?ять не зберегла її прізвища). Педагог у школі організувала ізостудію. Чотирирічного навчання під пильним і добрим оком цього педагога вистачило не лише для освоєння навичок малювання, а й для отримання непоганої теоретичної підготовки.

Після школи мріяв Валерій про професійне оволодіння мистецькою професією та батькам це було не по кишені. Після служби у армії він серйозно зайнявся спортом.

Та згодом мистецтво таки взяло гору. Дещо відійшовши від спортивних змагань, почав працювати у художньо-оформлювальній майстерні у Радивилові під керівництвом чудового художника і наставника молоді Миколи Миколайовича Харченка.

Та радянська «зрівнялівка» у праці відбивала бажання творити. І наважився Валерій Леонідович круто змінити своє життя. Так подружжя Шадріних - Алла і Валерій опинилися у Сибіру.

…Ямал. Сюди чоловіків приводить бажання міцно стати на ноги, забезпечити сім?ю. І, зрештою, зрозуміти, чого ти вартуєш сам по собі. Для Валерія Шадріна цей край надовго став рідним домом. Поруч була кохана дружина і улюблена робота. А чого більше людині треба?

Тут, у Сибіру, він зумів організувати таких самих умільців в успішний кооператив. Отак щасливо поєдналися для майстра улюблена справа і джерело заробітку.

Про кожен виріб, якими по вінця наповнений будинок-музей Шадріних Валерій Леонідович може розповідати довго і захоплено.

- Працюю я здебільшого із липою, осикою, вільхою, - розповідає майстер. - Маю чималий досвід роботи із кедром і червоним деревом. Особливо цікаво працювати із капонаростами. Кап – це напливи дуже щільної деревини. Саме із капу виконано оцю «Рибу-кита». А роботи не лакую. Використовую спеціальну морилку. Тоді дерев?яні речі виглядають природньо. Вони ніби дихають.

У творчому доробку майстра є й масштабні вироби. Окрасою церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Радивилові став різьблений Валерієм Шадріним вишуканий дерев?яний іеоностас. У Парижі милують око прихожан православної церкви майстерно виготовлені ним триметрові двері храму (На фото).

- Чимало робіт просто дарую добрим знайомим та друзям,- зізнається майстер. - А багато робіт залишаю для себе. Розумієте, кожен виріб є неповторним. Відтворити його знову просто неможливо, бо відрізнятиметься кольором, візерунком деревини, відточкою.

Мистецтво ставить суворі правила для своїх невтомних трудівників. Найперша – живи чесно і працюй самовіддано. Небагатослівний різьбяр Валерій Шадрін совісно виконує ці настанови.

Лідія Польова