Цілий рік колишній радивилівчанин Олесь
Тарасюк працював в одному з кращих казино на півночі Африки

Свого колишнього однокласника зустріла випадково. Олесь лише на декілька днів приїхав до Радивилова, провідати батьків, оскільки після закінчення Київського національного торгово-економічного університету він залишився жити у столиці. Диплом економіста сміливо поклав на поличку до принагідного моменту. Натомість робота круп’є у казино видалася йому набагато цікавішою за цифрові розрахунки.

Від офіціанта до круп’є

- Ще у студентські роки, ― розпочав свою розповідь Олесь, ― я підробляв у ресторані офіціантом. Якось почув про курси круп’є й вирішив спробувати. Пройшов відбір. Навчання тривало два місяці й було безкоштовним. Сподобалось. Працював ночами, а зранку мусив бігти на пари. Ось уже сім років, як я у цій сфері. Майже два роки тому прочитав в Інтернеті про роботу в одному з казино Марокко. Подав резюме й отримав запрошення. Звичайно, там усе було дивним для мене, адже я вперше виїхав за кордони нашої держави. Проживав в марокканському місті Агадір, яке вважають курортною перлиною на Атлантичному узбережжі. Пляж там простягся на десять кілометрів, усюди ростуть евкаліпти, сосни. Саме місто оточене горами, що захищають його від пустельних дюн. Будинок, який я з друзями винаймав, розташовувався за сто метрів від океану.

За словами мого співрозмовника, марокканці добродушні. Оскільки це туристична країна, то майже кожен араб може на певному рівні спілкуватися кількома мовами. Живуть вони бідно, тож туристи для них додаткове джерело доходу.

Державна релігія ― іслам. Отже, свинину їсти їм заборонено. Але чому заборонено ― не відають. Принаймні, коли Олесь запитував у них про це, то у відповідь місцеві мусульмани лише знизували плечима.

- У марокканців немає такої фанатичної віри, як, скажімо, у іракських ісламістів, ― провадить далі Олесь. ― На досить низькому рівні у них і медицина. До того ж медичні послуги доволі дорогі. Одна консультація у лікаря може коштувати до тридцяти євро. А вивчитися на медичного працівника там складно. Тому багато марокканців здобувають медичну освіту в постсоціалістичних країнах.

За формою правління Марокко ― конституційна монархія. Країною править король. У нас ніколи не виникало проблем з поліцією, бо казино ― платник великих податків, які йдуть королю. Тож коли ти працюєш у казино, то ти працюєш й на короля.

Окрема тема ― таксисти. Ще жодного разу не було, коли мене не намагалися обдурити. Та моє вміння орієнтуватися у розцінках дозволяло помітно економити гроші на проїзді.

Марокканська кухня ― найрізноманітніша: від витонченої французької до японської й різноманітних варіантів китайської. Звичайно, традиційні арабські страви ― кебаб, кус-кус та страви зі щойно виловленої свіжої риби. Саме в Агадірі розташований найбільший у світі рибний порт. А ще дивувала величезна кількість приправ на місцевих ринках.

До речі, в барах й ресторанах не продають соків у пакетах. Над стійкою бару висять різноманітні фрукти. Коли замовляєш, то необхідно лише вказати на певні фрукти, і сік з них при тобі відразу ж вичавлять у склянку.

Чи дурять у казино?

У казино майже всі працівники ― вихідці з європейських країн. Араби, як правило, там прибирають, миють посуд, тобто виконують усю брудну роботу. Часто доводиться чути неправдиві речі про казино. Наприклад, про те, як в казино обманюють азартних гравців. Олесь, наприклад, категорично заперечив такі підозри.

- Немає жодних жучків чи приладів, що допомагають програвати клієнту, ― запевняє він.- Тим паче, що ми за руку людину у казино не приводимо. Вона сама приходить. А ми надаємо кожному клієнту відповідний сервіс, від якого він повинен отримати максимум задоволення. Клієнт, навіть у випадку програшу, якщо йому сподобається у казино, прийде наступного дня і приведе своїх друзів. Усе зроблено для того, щоби людина відпочивала. Кожному клієнту надаються безкоштовно послуги бару. Хоча щодо того, що вони безкоштовні, то, звичайно, все тут умовно. Якщо ти поміняв сто доларів, то тобі наллють звичайний коньяк, а якщо десять тисяч, сподівайся на коньяк високого класу ”.

“ Плюс-мінус ” десять тисяч євро

За словами Олеся, у казино все розраховано на те, що клієнт повинен виграти. А виграти можна елементарно.

- Я знаю людей, які цим живуть, ― каже Олесь. ― І шанс виграти є досить великим. Адже кожен стіл “ запрограмовано ” на певний відсоток виграшів-програшів. Деякі столи п’ятдесят один відсоток віддають казино, а сорок дев’ять відсотків ― клієнтам. Неодноразово спостерігав, як клієнти виграють великі гроші, а потім ці гроші й втрачають. Одного разу мені довелося за двадцять хвилин виплатити одному клієнту сто тисяч євро, які він “заробив” на рулетці. Наступного дня цей чоловік прийшов й усе програв. Я ж лише один раз спробував пограти. Тоді втратив свою місячну зарплатню. Більше таким чином долю не випробовую. Краще заробляти своєю працею.

А нещодавно Олесь повернувся зі Сполучених Штатів Америки, де майже півроку працював у казино курортного міста Маямі.