Ростислав Воронко народився і виріс у Радивилові. У 1998 році закінчив Львівську ака­демію мистецтв, факультет декоративно-ужит­кового мистецтва. Свій дипломний проект -керамічне панно «Журавлі», розміром три на три метри, захищав в Українській школі імені Маркіяна Шашкевича, яка знаходиться у польському місті Перемишль. Ця робота і до­тепер вважається своєрідним символом даної школи, адже кожен гість чи випускник вважає за обов'язок сфотографуватися на фоні жу­равлів, які відлітають з рідної сторони у невідо­му даль.

Погляд на Німеччину зі сторони

- Ще під час навчання в академії, - розпо­чав свою розповідь Ростислав, - мої роботи виставлялися на різноманітних студентських виставках. Одного разу запропонували мені поїздку до Німеччини. У 1998 році відбулася моя перша персональна виставка у місті Фінстервальде. Мені сподобалася ця країна з її старовинними замками, архітектурою, краси­вою природою. А у 1999 році я отримав офіц­ійне запрошення на проведення виставок у ми­стецько-культурному центрі, розташованому у старовинному замку німецького міста Бєсков. Саме тут знаходиться найбільший у країні архів творів мистецтва часів Німецької демократич­ної республіки.

Такий центр - один з небагатьох у Німеч­чині. Тут цілий рік проводяться різноманітні пленери з графіки, гравюри, живопису, керам­іки, різьби по дереву, а художники мають змо­гу орендувати на певний час майстерні. Тут є і кімнати для письменників. Саме містечко - невелике. Проте тут проходять різноманітні концерти, фестивалі. Одним з популярних є фестиваль «Опер-Гала», де за призові місця змагаються оперні співаки з усієї Європи. Не раз гран-прі діставалися нашим співвітчизни­кам з України. А щороку, наприкінці вересня, тут проводиться фестиваль у стилі Середньо­віччя. Тоді цікаво спостерігати за лицарськими турнірами, середньовічним ярмарком, різно­манітними костюмованими дійствами. Кожен, хто приходить на фестиваль, обов'язково по­винен бути одягненим у стилі даної епохи.

Після навчання Ростислав два роки працю­вав на кафедрі кераміки Львівської академії мистецтв. А коли постала дилема: робота в академії чи можливість малювати та відкривати виставки у Німеччині, - без вагань віддав перевагу малюванню.

- Тепер я приїжджаю до Бєскова, немов до себе додому, - продовжує розповідь мій співрозмовник. - Там у мене багато друзів та знайомих. Мені пощастило, що я маю змогу заробляти на життя улюбленою справою, реалізовуючись як творча особистість.

Інколи глядач бачить картину, яка його зацікавила, та не відразу її купує. Для нього важливо познайомитись з художником щоб дізнатися про нього більше. Такий собі своєрідний тест.

Тепер модно пенсіонерам ходити на різні гур­тки. Адже коли людина йде на заслужений відпо­чинок, у неї з'являється вільний час. Тому до­сить багато людей похилого віку віддає перева­гу малюванню. Дехто приходить до мене в май­стерню, щоб познайомитися з новими творчи­ми доробками, поспілкуватись.

Ще мені цікаво пробувати себе у різних ху­дожніх напрямках. Крім живопису, я займаюся керамікою, скульптурою. А недавно побував на пленері з гравюри. Вів його відомий німецький графік Гехард Бютхе. Вперше в житті спробував себе у гравюрі, і у мене досить добре вийшло. Хочу займатися цим і надалі. Викладач був приємно вражений, що школа Львівської академії домить мидьна у декоративному напрямку.

Для мене Німеччина – країна порядку, де кожна річ застосовується за споїм призначенням. Там спочатку думають, а потім роблять. У нас все навпаки: ми спочатку робимо, і потім думаємо, що наробили. Не подобається, що деякі німці з нічого роблять собі проблем. Дуже багато скаржаться на життя, брак коштів, незабуваючи при цьому їздити на дорогі курорти, нормально та якісно харчуватися, отримувати достойну заробітну плату. Таке собі своєрідне «йойкання», їм би наші турботи.

Не все так легко, як здається

На думку Ростислава, професія художника - це набагато серйозніше, ніж прості люди це собі сприймають. - «У нас, в Україні, - говорить він, - деякі люди вважають себе художниками, архі­текторами без професійних навичок. І досить часто такі люди високої думки про себе. Чомусь, коли у нас виникають проблеми, ми звертає­мось до професіоналів. А коли це стосуються мистецтва то тоді «я все знаю та умію». Так і з'являються у нас своєрідні таланти, які вистав­ляють себе на посміховисько. Я називаю це «відкритою формою рагулізму», такий собі своє­рідний діагноз. Якщо так піде і далі, то у туристів складеться думка, що ми люди без смаку й ви­тонченості в культурі.

Гарно намалювати - це зовсім мало. Для мене важливо передати свої почуття, емоції, своєрідне бачення світу. Індивідуальність - дуже важлива риса для художника. Інколи митець ро­ками виробляє свій власний, неповторний стиль. Деякий час я малював будяки, які були і досі залишаються для мене символом стійкості та гостроти характеру. Зараз я займаюся пейзажним живописом у стилі імпресіонізму.

Проте не все для мене так легко. Раніше, коли не був одружений, перебування в Німеч­чині було простішим. Зараз у мене є дружина і чотирирічна донечка Соломійка. Саме вони є тією ниточкою, яка постійно тягне мене в Украї­ну. Навіть місяць без них видається мені стра­шенно довгим і важким. Забрати ж сім'ю до Німеччини поки що мені не дозволяють німецькі закони. Так і живу на дві домівки, одна з яких дає мені заробіток, а інша - душевне тепло і зати­шок.

Тішить, що і в Україні я все більше знаходжу людей, яких справді цікавить мистецтво. Тому маю велике бажання бути тут, щоб творчо пра­цювати, робити виставки. Щоб хтось згадав, що і в нас є справжнє мистецтво.

Руслана Белей