Граф Тарнавський ча­сто відвідував бали, на які його запрошували сусіди. Славився він своїм розу­мом і багатством. Усе у його маєтку давало при­буток, бо він умів госпо­дарювати. Одного разу, на балу у свого знайомо­го графа із Заруддя, що у Дубнівському повіті, він звернув увагу на те, як вміло виготовлена сто­лярка. І те, з яким сма­ком оздоблено деревом фасад замку. Тоді Тар­навський запросив до себе хороших теслярів і столярів. Отак серед роз­кішного дубового гаю по­селилися сім'ї Іващуків і Панасюків.

З часом великий дубо­вий гай почали розпроду­вати. А сім'ї столярів і теслярів зростали. Буду­вали все нові і нові оселі. Серед поселенців більше було поселян на прізви­ще Іващук, то і населе­ний пункт незабаром от­римав назву Іващуки.

Під час воєнних дій через село проходила лінія фронту. Багато сі­мей у 1915 році евакуювалося до Криму. У 1916 році вони благополучно повернулися у рідне село і почали відновлювати зруйновані господарки.

Під час Великої Вітчиз­няної війни на фронті во­ювало 78 жителів села. Серед тих, хто не повер­нувся із війни – М.Д. Бабич, А.Б. Головчук, Г.О. Головчук, П.Д. Зима.

Від німецько-фашис­тських загарбників село визволяла дивізія під командуваням генерала Корнєєва, яка входила до складу І Українського фронту.

Відгриміла війна. Із руїн почали підніматися міста і села. В 1948 році в Іващуках було організо­вано колгосп „Червона зірка". А першим голо­вою колгоспу став А.К. Панчук. З часом міняла­ся назва господарства:

імені Кагановича, „Маяк". Розквіт господарства жи­телі села одностайно відносять до років голову­вання Івана Павловича Бацмая. Він зумів органі­зувати колгоспників на продуктивну працю, при ньому зріс рівень життя селян. У 1967 році у селі було побудовано восьми­річну школу, торговий комплекс, клуб. Протя­гом п'яти років (з 1965 по 1970 років) у селі вирос­ло більше тридцяти нових будинків.

За високі показники сільськогосподарського виробництва колгосп „Маяк" було нагороджено орденом Трудового Чер­воного прапора. З'явили­ся орденоносці серед колгоспників. Це - ланко­ва М.М.Костюк, комбай­нер Г.М.Сова, доярка Г.С.Зубкевич, водії П.П. Сова, І.С.Головчук та ба­гато інших.

Господарства, як тако­го більше не існує. Вда­лося зберегти лише школу, культурно-дозвіллєвий комплекс, працює сі­льська рада, бібліотека. У 1982 році у селі ство­рено ансамбль народної пісні, який ось уже оди­надцятий рік підтверджує звання „Народний ама­торський вокальний ан­самбль української пісні".

У 1986 році у селі від­крито Дім молитви. У 1998 році - Святогеоргіївську церкву.

Все є для життя в Іва­щуках. І добротні будин­ки, І клуб, і школа, і цер­ква. Але немає де працю­вати людям. Тому, зали­шаючи рідні домівки, ман­друють молоді люди світами у пошуках за­робітків..."

Мирослава СОВА, учениця Іващуківсь-кого ЗНЗ 1-11 ступенів

(Із наукової роботи до МАН „Історичне минуле села Іващуки").

Розміщення реклами, розміщення платних оголошень, розміщення безкоштовних оголошень